"Руська Правда" як перший юридичний кодекс

Скачать

"Руська Правда" як найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Цивільне і шлюбно-сімейне, а також право, відображене в даному юридичному кодексі, їх регулювання.

Размер: 65,2 K
Тип: дипломная работа
Категория: История
Скачать

Другие файлы:

Руська Правда 3

Руська Правда видатний політичний документ в історії України

Руська трійця
Історія виникнення напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання "Руська трійця". Його засновники та діяльність. Рукописни...

"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України
Під час досліджень були використані підручники з історії держави та права України, літописи, статті газет та журналів, тексти "Руської Правди" Акад. т...

Списки Руської Правди
Руська Правда - найвизначніший збірник стародавнього українсько-руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспіл...


Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

«Руська правда» - це найбільш повний кодекс давньоруського феодального права. «Руська Правда» - найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків «Руської правди», які прийнято поділяти на 3 редакції - коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин. Вона є нетільки узагальненням попередніх правових кодексів (а саме: першого юридичного звіду - «Устав і закон руський», який сформувався на основі звичаєвого права, яке існувало у східних слов'ян ще в додержавний період, «Уставу земляного» - кодексу законів, створених батьком Ярослава Мудрого - Володимиром), а й в більшості статей доповнений самим творцем - Ярославом Мудрим. У статтях руської правди говориться про встановлення права феодальної властності, не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: коней, зннаряддя праці та ін.

Першою редакцією руської правди є «Правда Ярослава» або «Устав Ярослава». Він складається з 18 статей, які стали основою всьго правового кодексу. Зокрема вона відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, ін-т кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення. «Правда Ярославичів» - це доповнення до «Правди Ярослава», яке належить його синам. У ній, на відміну від правди Ярослава, вже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земляної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею. В сумі ці два звіди та ще дві статті, походження яких невідоме - «Покон вірний» та «Урок мостникам» (про них поговоримо далі) утворюють повний звід давньоруського права - Руську правду. В основному Руська правда підтримує ріст князівської влади і розширення князівського суду. І навпаки, на позбавлення певного ряду прав простого люду, холопів.

1. «Руська Правда» як перший юридичний кдекс

«Руська Правда» - збірники норм давньоруського права, складені переважно в 11-12 ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також час складання найдавнішої частини «Р.п.» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до 7 ст. Однак більшість дослідників пов'язують «Найдавнішу правду» з ім'ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Р.п.». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Р.п.» до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій пол. 11 ст. істотно доповнили та зобмінули його, створивши т.зв. «Правду Ярославичів».

Сьогодні відомо 106 списків «Р.п.», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції - Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. - бл. 1016). Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння, «Правду Ярославичів» складено у 1050-60-х роках. Майже всі її норми спрямовано на захист князівського маєтку, земельної власності князя тощо. У ній чітко виражено специфіку середньовічного права як права-привілею. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень, за князівського дружинника - 80 гривень. Щодо складання Розширеної редакції «Р.п.», яка є пам'яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки.

Її створення відносять до часу князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Розширена редакція «Р.п.» (121 ст.) включала перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визнавала обмеження майнових та особистих прав різних категорій залежного населення. Скорочену редакцію «Р.п.» більшість дослідників розглядає як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у 15 (навіть 17) ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях «Р.п.» говориться про встановлення права власності не тільки на землю та угіддя, але й на рухоме майно: коней, знаряддя виробництва та ін. Відомі такі види договорів: міна, купівля-продаж, позика, поклажа, особистий найм. Найповніше був урегульований договір позики, що було наслідком повстання київських низів у 1113 проти лихварів. Володимир Мономах, покликаний боярами, щоб внормувати ситуацію, вжив заходи щодо впорядкування відсотків з боргів, дещо обмеживши свавілля лихварів. Об'єктом позики були не лише гроші, але і хліб, мед. Багато уваги приділено кримінальному праву. За «Р.п.» поняття злочину трактувалось як «обида», незалежно від того, чи це нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Суб'єктами злочину могла бути будь-яка людина, крім холопа. За дії холопа відповідав його власник. Система покарань була досить проста і м'яка. Найбільш серйозними покараннями були потік і розграбування, коли майно злочинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общини або перетворювався на холопа. Найбільш поширеними були грошові покарання - вира і продажа. Перша сплачувалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гривень, друга - за ін. злочини в розмірі від 3 до 12 гривень. Смертна кара не записана у «Р.п.», але літописний матеріал свідчить про її застосування за виступи проти князівської влади і зраду князя. Так, організатори та учасники повстання проти князівської влади (70 чоловік) були страчені через повішення князем Ізяславом Ярославичем у Києві в 1068. За злочини, віднесені до компетенції церковного суду, застосовувались єпитимії (покаяння), калічницькі кари (осліплення, відрізання носа, вух та ін.), тюремне ув'язнення тощо.

У Київській державі не було спеціальних судових органів. Судові функції виконували представники адміністрації, включаючи самого князя. Проте існували спеціальні посадові особи, які допомагали у здійсненні правосуддя (наприклад, вірники, що збирали кримінальні штрафи за вбивства). Судові функції виконували і церковні органи. Існував також вотчинний суд - право феодала самому судити залежних від нього людей. Судові повноваження феодала складали невід'ємну частину його імунітетних прав.

2. Цивільне і шлюбно-сімейне право за «Руською правдою»

Найбільшим пам'ятником давньоруського права й основним правовим документом Давньоруської держави був збірник правових норм, що дістав назву

Руської Правди, що зберіг своє значення й у більш пізні періоди історії. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородський судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки руського, але і литовського права. До наших днів дійшло більш ста списків Руської Правди. Первісний текст Руської Правди на жаль до нас не дійшов. Перший текст був виявлений і підготовлений до друку відомим російським істориком В.Н. Татищевим у 1738 р. Назва пам'ятника відмінно від європейських традицій, де аналогічні збірники права одержували чисто юридичні заголовки - закон, законник. На Русі в цей час були відомі поняття «статут», «закон», «звичай», але документ позначений легально-моральним терміном «Правда».Скорочена Правда склалася в середині XV в. з переробленої Великої Правди.

Безперечно, що, як і будь-який інший правовий акт, Руська Правда не могла виникнути на порожньому місці, не маючи під собою основи у вигляді джерел права. Мені залишається перелічити і проаналізувати ці джерела, оцінити їхній внесок у створення Руської Правди. Хочеться додати, що вивчення процесу права має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу права, особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови виникнення і розвитку.

Формування пенітенціарного законодавства в Древній Русі почалося при становленні державності у східних слов'ян. Усі феодальні суспільства були строго стратифіковані, тобто складалися зі станів, права й обов'язки яких чітко визначені законом як нерівні по відношенню друг до друга і до держави. Іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати феодальне суспільство з погляду визискувачів і визискуваних.

Стан феодалів, складаючи бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, міг втратити життя - саме коштовне - простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян. Феодальне суспільство було релігійно - статичним, не схильним до різкої еволюції. Прагнучи закріпити цю статичність,...