"Жерела до історії України-Руси" – видавнича характеристика і місце в українському джерелознавстві

Скачать

Підняття питання про створення археографічної комісії під час Собору Руських Вчених 1848 р., результати. Документальні матеріали, що видавала Комісія у "Жерелах до історії України-Руси". Особливості редакторського опрацювання та видавничого втілення.

Размер: 36,6 K
Тип: реферат
Категория: История
Скачать

Другие файлы:

Жерела до історії України-Руси. Т. 6
В цьому томі вміщени матеріали, що відображають історію Галицини в 1648—1657 роках....

Джерелознавство історії України
Викладені найважливіші теоретико-методологічні проблеми вітчизняного джерелознавства та проведено аналіз найбільш значних комплексів писемних джерел з...

Жерела до історії України-Руси. Т. 8
В сей перший том корпусу матеріалів до історії козаччини входять акти до початків козаччини, цілого століття 1531—1632 р. Всі вони походять із трьох б...

Українська історіографія
Предмет історіографії історії України. Основні етапи розвитку історіографії історії України. Місце історіографії в системі історичних наук. Зародження...

Інститут історії України НАН України. 1936-2006
В КНИЗІ ВИСВІТЛЮЮТЬСЯ основні віхи діяльності Інституту історії України НАН України. Зокрема, подаються здобутки його наукових підрозділів, на­риси...


Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

РЕФЕРАТ

«Жерела до історії України-Руси» - видавнича характеристика і місце в українському джерелознавстві

Вступ

Наприкінці ХІХ ст. стрімкими темпами виростала національна свідомість, формувалася українська патріотично налаштована інтелігенція. У колах професійних істориків постійно зростає інтерес до дослідження історії українських земель, розділених між Російською та Австро-Угорською імперіями. Незважаючи на дуже тяжкі умови національного і економічного існування, саме Галичина стає у той час центром українського громадського та політичного руху, культурного і духовного відродження українського народу. Проте цей процес був неможливим без тісної співпраці з наддніпрянськими осередками, які мали значний вплив на розвиток Галичини.

У 1873 р. за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України було створено Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке з 1892 р. стало Науковим. Воно видавало унікальні монографії, джерельні матеріали, збірники наукових праць, - всього з 1873 по 1939 pp. понад 1170 томів. Товариство стало першою українською протоакадемією наук, яка об'єднувала фахівців різних галузей знань, письменників, культурних та державних діячів Західної і Наддніпрянської України, інших держав. Однією із ключових фігур у діяльності НТШ був Михайло Грушевський, який очолював Товариство з 1897 по 1913 рр. Він прибув до Львова у 1894 р. як професор Львівського університету. Того ж року очолив Історично-філософічну секцію НТШ, а через два роки - Археографічну комісію, яка стала видавати першу документальну історію українського народу - багатотомні «Жерела до історії України-Руси». Саме Грушевський розпочав видання цього фундаментального видання, яке стало базою для легендарної «Історії України Руси».

На жаль, сьогодні ця праця вивчена на дуже низькому рівні. Дослідження з джерелознавства лише фрагментарно згадують про «Жерела», але відзначають велику роль для української археографії. Немає наукових розвідок і серед праць про життя М. Грушевського, С. Томашівського, І. Крип'якевича та інших її упорядників. Тому ми прослідкуємо історію її створення і спробуємо дати їй фахову видавничу характеристику.

1. Історія створення «Жерел»

Питання про створення археографічної комісії намагалися піднімати ще під час Собору Руських Вчених 1848 р., але так і залишилося на рівні ідеї. М. Грушевський у вступі до першого тому «Жерел» писав, що наприкінці ХІХ ст. назріла потреба «розширенню археоґрафічних засобів … в українській науці» [14, с. I]. Діяльність російських і польських новостворених археографічних комісій не торкалася, або занадто однобоко висвітлювала проблеми історії українських земель.

Незважаючи на «невеликі ще свої засоби материяльні», восени 1894 р. було прийнято проект видавництва археографічних матеріалів, де було запропоновано «виданнє джерел до історії Руси в широкому розумінню слова «істория»». На початку своєї наукової кар'єри М. Грушевський міг сподіватися тільки на власні сили й особисті контакти з місцевими архівістами. 1894 року в записці до філологічного відділу НТШ він визначив тематичні й хронологічні межі першочергових археографічних видань, а також географію архівосховищ [7, с. 73].

За ініціативою Грушевського на спільному засіданні історико-філософської і філологічних секцій 15 січня 1896 р. утворено окрему Археографічну Комісію, яка взяла на себе обов'язок збирання і видання історичних джерел і літературних пам'яток. Як головний редактор М. Грушевський запрошує до роботи в комісії С. Томашівського. Заступником редактора у комісії був І. Франко. До її складу входили К. Студинський, О. Колесса, О. Борковський, В. Коцовський, К. Левицький.

Її робота спрямовувалась на підготовку корпусу документів з історії України-Руси. Джерельні матеріали в архівах Варшави, Кракова, Києва, Петербурга, Москви, Харкова, Чернігова, бібліотечні та приватні колекції визначних історичних пам'яток були опрацьовані завдяки старанням саме членів цієї комісії. Колосальну кількість виявлених і досліджених джерел за період до 1914 р. було опубліковано в «Українсько-руському архіві» (14 томів) та у спеціальному виданні «Жерела до історії України-Руси» (11 томів).

Документальні матеріали Комісія видавала у серії «Жерела до історії України-Руси». Були заплановані 22 томи архівних матеріалів, зібраних М. Грушевським та його учнями (М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Модзалевський, С. Томашевський). Матеріали, присвячені історії України XVI-XVIII ст., виходили за редакцією і з вступними примітками М. Грушевського або його учнів. Проте через важкий матеріальний стан вони виходили нерегулярно, а з них друковані були тільки томи 1-8, 12, 16, 22.

У перші роки діяльності Комісії головну роль вів Михайло Грушевський. Крім «Жерел» Археологічна Комісія видавала ще «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури», які служили для видання літописних історико-літературних пам'яток і пам'яток історії освіти, церкви і культури.

Археографічна комісія НТШ у Львові комплексно підходила до розуміння завдань археографії. М. Грушевському належить концепція поєднання історичних і філологічних студій та видань «пам'яток літописних, правних, історико-культурних, історико-статистичних і історико-етнографічних, до історії церкви, освіти, матеріальної культури еtc., з усієї території і древньої минувщини українсько-руського народу» [14, с. I]. Сформувався комплексний напрям у археографії пам'яток історії, літератури, мови.

Разом із актовим матеріалом пропонувалася підготовка публікацій наративних джерел - пам'яток давнього українського письменства (літописців різних періодів історії України, пам'яток полемічної літератури, віршованого письменства, духовних й світських пісень, українських драматичних творів, матеріалів творчості окремих осіб тощо) [14, с. I]. Спочатку Михайло Грушевський передбачав написати й випустити «Жерела», за його словами, «в трьох невеликих томиках». Проте, що є цілком закономірним для творчих задумів, обсяг історичного матеріалу й загальний обсяг дослідження значно виросли, перетворивши його на багаторічний і багатотомний проект.

У налагодженні археографічної справи в НТШ у Львові М. Грушевському допоміг значний практичний археографічний досвід, набутий при підготовці магістерської дисертації. Йому доводилося багато працювати в архівах Києва, Варшави, Москви, виявляти документи і копіювати їх, зав'язувати стосунки з місцевими науковими колами, в тому числі з архівістами. Своїм учням-археографам він передавав як точні координати тематичних пошуків, так і налагоджені зв'язки з людьми, які свого часу допомагали йому [7, с. 72].

У ці ж напружені часи Михайло Грушевський продовжує цілеспрямовану роботу з написання й друку своєї фундаментальної, брендової праці - «Історії України-Руси», що вийшла 10 томами в 13 книгах у період з 1898 по 1936 роки. Усвідомлення цього задуму й проекту як свого головного покликання, як сенсу власного наукового життя, як історико-духовної необхідності для України прийшло до нього ще в молоді роки.

Безпосередню підготовку до здійснення свого наукового наміру Грушевський розпочав у середині 90-х років, коли, після плідної роботи в архівах, видав, починаючи з 1895 року, чотири книжки із серії «Жерела до історії України-Руси». Тут варто згадати про серійну публікацію документальних джерел з історії Західної України XV-XVI ст., здійснену польськими істориками «Akta grodykie і ziemskie» (Львів, 1928-1935, 24 томи), яка дала дуже багато матеріалу до «Жерел» [8, с. 173].

Л. Винар зазначає, що «не дивлячись на обмежені фінансові ресурси», М. Грушевський відсилає своїх учнів до польських, російських, віденських, ватиканських та інших архівів, де вони збирали дуже цінні матеріали. Історики розуміли, що «мають справу з джерелами до історії України, а не Росії» [5, с. 58-59].

10 червня 1896 р. на засіданні Археографічної комісії було затверджено план C. Томашівського про видання актових матеріалів міст Галичини з часів Хмельниччини. До цієї великої праці його залучив М. Грушевський. Томашівський працював над документами у так званому Бернардинському архіві Львова. З гродських актів 1648-1651 рр. він відбирає універсали короля, примаса польських гетьманів та інших урядових осіб. 1898 р. на відзначення 250-х роковин повстання Б. Хмельницького побачив світ перший том «Материялів до істориї Галичини», зібраних С. Томашівським [2, с. 95]. Другий том вийшов у 1901 р. Закінчивши університет, він змушений був працювати в Бережанській гімназії і на кілька років (1902-1906) перервати археографічну працю [7, с. 75].

Навесні 1905 р. почався новий етап діяльності комісії. М.С. Грушевський залучив до роботи своїх учнів з Львівського університету. Деякі з них, зокрема С. Томашівський та М. Кордуба (останній, хоча й навчався у Відні, зі студентських років працював в установах М. Грушевського), вже закінчували університетське навчання. Грушевський розробив план видання документальних матеріалів з історії української козаччини кінця XV-XVIII ст.

Для виконання цього грандіозного завдання й було залучено І. Крип'якевича (формування козаччини - до 1640 р.), В. Герасимчука (Руїна 1657-1665 рр.), І Кревецького (часи П. Дорошенка), І. Джиджору (Гетьманщина в 1720-1740 рр.), Ф. Голійчука...