Агресивність дитини дошкільного віку як наслідок стилю батьківського виховання

Скачать

Вивчення проблеми агресивної поведінки в психолого-педагогічних науках. Взаємозв`язок сімейного виховання і вікових особливостей агресивної поведінки. Профілактика девіантної поведінки у дітей дошкільного віку. Зміст методу послідовної десенсибілізації.

Размер: 38,4 K
Тип: курсовая работа
Категория: Педагогика
Скачать

Другие файлы:

Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками
Мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками та дорослими. Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку з ровесник...

Вплив батьківського виховання на формування поведінки дітей
Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів. Організація експериментального...

Фізичне виховання в дошкільних установах
Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Дошкільне виховання в зарубіжних країнах. Місце, роль фізичної культури в загальній сист...

Опішнянська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку
Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки. Експериментальне дослідження методики використання опішнянської народної...

Виховна система В.О. Сухомлинського
Видатний педагог В.О. Сухомлинський. "Батьківська педагогіка" - енциклопедія сімейного виховання. Система виховання дитини дошкільного віку. Розвиток...


Краткое сожержание материала:

Размещено на

КУРСОВА РОБОТА

ТЕМА: АГРЕСИВНІСТЬ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК НАСЛІДОК СТИЛЮ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ НАУКАХ

1.1 Основні підходи до вивчення агресивної поведінки

1.2 Взаємозв`язок сімейного виховання і вікових особливостей агресивної поведінки у дітей

РОЗДІЛ 2. ПРОФІЛАКТИКА АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Профілактика агресивності у дітей дошкільного віку

2.2 Методи зниження агресивності у дітей дошкільного віку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Проблема агресивності дітей дошкільного віку є актуальною на сучасному етапі, що через напружену, нестійку соціальну, ситуацію, яка склалася в даний час у нашій країні, зумовлює ріст різних відхилень в особистісному розвитку і поведінці дітей. Серед них особливу тривогу викликає не тільки прогресуюча відчуженість, духовна спустошеність дітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в сім'ї людей - матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестри, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується стільки про нього. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно завдати стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина.

Об'єкт роботи: агресивна поведінка дітей дошкільного віку.

Предмет роботи: сімейне виховання як фактор агресивної поведінки дітей.

Мета роботи: вивчити вплив психологічних особливостей сімейного виховання на прояв агресивної поведінки у дітей дошкільного віку.

Завдання:

1) на основі всебічного аналізу джерел вивчити особливості сімейного виховання та їх вплив на агресивну поведінку дітей дошкільного віку;

2) виявити причини агресивної поведінки дітей дошкільного віку;

3) вивчити шляхи запобігання та подолання явища агресивної поведінки дітей дошкільного віку.

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ НАУКАХ

1.1 Основні підходи до вивчення агресивної поведінки

Специфіка активності людини полягає в тому, що вона виникає у взаємодії з іншими людьми або предметами, виробленими ними. Однією з найважливіших характеристик дій і вчинків, які визначають та встановлюють взаємовідносини між людьми, а також ефективність індивідуального особистісного розвитку, є агресивність [4].

Агресивність - стійка риса особистості, готовність до агресивної поведінки. Її рівні визначаються як навчанням в процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, важливі з яких - норми соціальної відповідальності і норми відплати за акти агресії [5].

Агресивність - одна з вроджених установок, що корениться в садистичної фазі лібідо. Виражається в прагненні до наступальних або насильницьких дій, спрямованих на нанесення шкоди або на знищення об'єкта наступу. Одним з проявів агресивності особистості є агресія, яка розглядається нами як поведінка або дія, спрямована на нанесення фізичної або психічної шкоди. Агресія - це будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного поводження [5]. Вивчення людської агресивності особливо важливе з таких причин: якщо агресивність людини полягає у її природних інстинктах, то, тоді вона не буде піддаватися психотерапії і може бути пригнічена, або відведена на нейтральний об'єкт, або агресивна поведінка людини обумовлена соціальним середовищем і вихованням, і тоді можна досить легко його змінити на більш соціально прийнятне, усунувши травмуючі фактори та прогалини у вихованні. У сучасній науці, з одного боку, є біологічні дані про існування механізмів, що беруть участь в агресивній поведінці, а з іншого боку - результати досліджень говорять про першорядну роль факторів у розвитку агресивності. Спроби вирішення цієї проблеми були зроблені в різний час низкою відомих учених, які представляють різні напрямки психологічної науки. Найперше і можливо найбільш відоме теоретичне положення, що має відношення до агресії - це те, згідно з яким дана поведінка за своєю природою переважно інстинктивна. Відповідно до цього підходу агресія виникає, тому що людські почуття генетично або конституціонально-запрограмовані на подібні дії [3].

Відомий психолог З. Фрейд спочатку приділяв феномену агресії порівняно мало уваги, вважаючи сексуальність (лібідо) та інстинкт самозбереження головними і переважаючими силами в людині. Однак у 20-ті роки 20-го століття він повністю відмовляється від цих уявлень. У роботі “Я і Воно”, а також в усіх наступних працях він висуває нову дихотомічну пару: потяг до життя (Ерос) і потяг до смерті (Танатос). Інстинкт смерті спрямований проти самого живого організму й тому є інстинктом або саморуйнування, або руйнування іншого індивіда (у випадку спрямованості назовні) [7]. З гіпотези потягу до смерті випливає, що агресивність по суті своїй є не реакцією на подразнення, а являє собою якийсь постійно присутній в організмі імпульс, обумовлений самою природою людини. Протиріччя між інстинктом життя і інстинктом смерті ставить людину перед обличчям трагічної альтернативи: якщо він не може зважитися стати агресивним, дати вихід своєї ворожості, то йому залишається захворіти. Фрейд прямо вказував, що стримування агресивності взагалі шкідливо і веде до захворювання [3]. Однак, будучи гуманістом, Фрейд не міг погодитися з настільки песимістичними висновками власних теоретичних побудов. Він намагався обґрунтувати перетворення агресивного інстинкту в совість. Адже відповідно до теорії З. Фрейда совість повинна бути настільки ж жорстокою, як і інстинкт смерті.

Теорія совісті як прояв інстинкту смерті не єдина спроба З.Фрейда пом'якшити розуміння трагічної альтернативи. Він намагався також обґрунтувати можливість перенаправлення інстинкту агресивності на об'єкти, що дають можливість задовольняти життєві потреби і володарювати над природою. Однак у цьому випадку ми стикаємося скоріше з творчим інстинктом - інстинктом життя, ніж з сублімованою агресивністю. Фрейд так і не зміг вирішити важливе для нього питання про відносну силу інстинктів. Зараз питання вирішується експериментально. Доведено, що при настанні інсулінової коми у випробовуваних агресія (оборонний інстинкт) згасає пізніше сексуального та харчового [4].

Продовжувачем ідей З. Фрейда з'явилася його дочка А. Фрейд, приділивши велику увагу проблемам дитячої агресивності. На значному клінічному матеріалі А. Фрейд конкретизувала основні положення класичного психоаналізу про дитячий розвиток, збагативши їх психоаналітичним вченням про свідомість або, в термінології А. Фрейд, психологічному “Я” дитини [4].

А. Фрейд описує різні форми дитячої агресивності. Так, для самих маленьких дітей характерна оральна агресивність. У цьому віці спостерігається просто моторно-афективний процес відведення інстинктивних спонукань. Подібні прояви агресивності зникають самі по собі в процесі дозрівання свідомості дитини і появи інших можливостей відводу, зокрема, мови. Сплеск агресивності спостерігається на анально-садистській стадії розвитку. Потім агресивність сама по собі зв'язується і втихомирюється за допомогою злиття з лібідо. Втручання виховних заходів у природний відвід агресивності може завадити цьому процесу або перекинути його [5]. Якщо ненависть чи агресія проти зовнішнього світу не можуть проявитися з усією повнотою, вони прямують назад на власне тіло дитини і безпосередньо доступні йому предмети: дитина б'ється головою об стіну, псує меблі, часто спостерігається явище самозбитку. У цьому випадку дитині треба дати можливість спрямувати агресивність на зовнішню мету (старі непотрібні речі, іграшки тощо). А. Фрейд стверджує, що агресивність, якщо вона вступає в нормальні взаємовідносини з лібідо, впливають на соціалізацію дитини не стримуючи, а спонукаючи. Тільки там, де змішання між лібідо і агресивністю не відбувається або де пізніше відбувається їх розшарування, агресивність в якості чистої агресивності та антисоціальної тенденції стає загрозою соціальної поведінки [3].

Виникаючі в ранньому дитинстві агресивні дії дитини (удари, напади люті, вибухи гніву, несподівані прояви раптового впертості й нав'язливості) привернули увагу дослідників. Особливої уваги, заслуговує робота відомого психоаналітика і філософа Е. Фромма “Анатомія людської деструктивності”, яка присвячена дослідженню витоків людської агресивності [7]. Е. Фромм підкреслює, що людські пристрасті кореняться в характері і відповідають екзистенціальним потребам людини, які визначаються специфічними особливостями його існування.

Найважливішим вітальним інтересом людини Е. Фромм вважає потребу у свободі і розглядає її як біологічну реакцію людського організму. Під свободою він розуміє не відсутність, яких би то не було обмежень; вся справа в тому, кому це обмеження вигідно якійсь одній особі або установі, або ж воно необхідне для зростання і розвитку самої структури особистості. Небезпека втратити свободу викликає потужну оборонну агресію [8]. До сучасних уявлень психоаналітичного підходу належить робота американського психолога Г. Паренса...