Готичне розуміння краси

Скачать

Виховна і декоративна функція мистецтва готичної епохи, його місце і роль в середньовічній церкві і середньовічному суспільстві. Розвиток уявлення про мистецтво як естетичної цінності у готичний період, погляди на красу предметів, художню якість речі.

Размер: 27,0 K
Тип: реферат
Категория: Этика и эстетика
Скачать

Другие файлы:

Національні варіанти готики
Найменування «готичне мистецтво» ( від італ. gotico - «готський», за назвою німецького племені готовий) виникло в епоху Відродження. «Готичне» у ті ча...

Іван Карпенко-Карий
Розуміння Карпенко-Карим багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту ще в дитинстві. Роки праці писарчуком. Боротьба за при...

Проект створення малого підприємства побутових послуг населенню
Перелік та послуги салонів краси, вибір обладнання. Прибуток з метра площі на місяць при різних процедурах. Системи підтримки прийняття рішень та їх в...

Характеристика салону краси "Зелене Яблуко"
Аналіз економічних показників салону краси та його відділів. Організація роботи підприємства, його відділів, адміністративно-управлінського персоналу....

Способи і засоби творення неологізмів на позначення понять, що відображають культ краси та молодості в сучасній англійській мові
Визначення основних джерел поповнення словникового складу сучасної англійської мови. Вивчення систематизації та класифікації неологізмів. Дослідження...


Краткое сожержание материала:

19

Вступ

Готика - це художній стиль (між сер. XII - XVI ст.), завершивший розвиток середньовікового мистецтва у Західній, Центральній та частково Східній Європі, яка прийшла на зміну романському стилю.

Готичний храм, зберігає ту саму базилікальную форму, що й у романський період, має нову конструкцію зводу, основою якого є каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів. Новий звід неминуче викликав зміну інтер'єра. Його особливостями стали грандіозна висота, порівняно невелика товщина стовпів, витиснення, по суті, стіни з величезними прорізами вікон, що у результаті викликало появу вітражів. В екстер'єрі панують вертикальні тяги, гладка поверхня стін закрита кам'яним мереживом, тому що скульптура спочатку укривала весь храм, особливо у Франції, де є блискучі зразки синтезу скульптури з архітектурою.

У скульптурному декорі, що заповнив весь екстер'єр, будучи родом проповіді, крім сцен зі Священного Писання трапляються вже літературні повчальні сюжети і сцени з життя, іноді сповнені гумору.

Широковідомим став Шартрский собор. Блискучий приклад зрілої французької готики -- собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор Франції -- Амьенський. Його довжина 145 м, висота зводу центрального нефа 42,5 р. Амьенський собор часто називають готичним Парфеноном.

З готичних монастирів особливо знаменитим є абатство Мон Сен Мішель біля границі Нормандії і Бретані, розташоване на високій скелі, як неприступна міцність. Феодальні замки наприкінці XIII ст. будували вже тільки з королівського дозволу, у XIV ст. це взагалі стає привілеєм короля і його оточення, у замкових комплексах виникають розкішне вбрані палаци. Замки поступово перетворюються в резиденції для розваг, на мисливські шато.

1. Виховна і декоративна функція мистецтва готичної епохи

У каролингську епоху ясно визначається виховна, пропедевтична місія мистецтва, що воно було покликано здійснювати протягом усього середньовіччя. Перед художником ставилася задача зображення істини Священного писання. Відправною крапкою в її зображенні була затверджена церквою іконографічна традиція, якій художник за допомогою міркування і досвіду давав життя у своєму добутку. Діячі церкви надавали величезного значення мистецтву як засобу поширення християнської догматики, насамперед серед тих, для кого релігія не була професією, як засобом виховання мирян. Тому протягом усього середньовіччя традиція прикрашання міських соборів розвивалася безперешкодно і зустрічала всіляку підтримку з боку церкви, у той час як питання про прикрашання монастирських церков неодноразово породжувала гостру і люту полеміку. Бернард Клервосьский, настільки вишукано й уїдливо виступав проти прикрашання монастирських романських церков сюжетними і фантастичними рельєфами, писав одночасно про декорації міських соборів наступне:

«Одна справа -- єпископське, інше -- чернече. Адже ми знаємо, що єпископи покликані пектися і про розумний, і про нерозумний, викликає благоговіння в плотській людині за допомогою вроди тілесної, тому що не можуть досягти того за допомогою вроди духовної».

У готичну епоху тенденція до пишної прикраси соборів творами мистецтва розвилася повною мірою. Готичний собор з'явився якби втіленням поетичної мрії про божий град, символом небесного Єрусалима на землі, що предстали в баченні пророка Товія зі стінами із сапфірів і смарагдів і дверей з дорогоцінних каменів. Його струнка архітектурна краса, таємниче мерехтіння вітражів, розкішне скульптурне оздоблення і коштовність знаряддя були спрямовані до однієї мети -- поетизації літургії. «Зовнішня пишнота» повинна була йти рука об руку з «внутрішньою чистотою», і тому усі види мистецтва -- і сяючі в грандіозних вікнах кольорові вітражі, і розставлена по порталах скульптура, і численні рельєфи -- були покликані направляти людину до «внутрішньої чистоти» помислів, виховувати її і керувати її духовним світом.

Близько 1286 року виник твір Гийома Дуранда «Rationaie Divinorum Officium», присвячений походженню і символіці церковного ритуалу. Деяку частину першої книги своєї праці Дуранд присвятив «картинам і образам, і занавісям, і прикрасам церкви», де в коротких і ясних сентенціях виклав основні уявлення вченого і церковника XIII століття про церковне мистецтво і його призначення. «Картини і прикраси в церкві, - писав -Дуранд, - суть навчання і писання мирян. Тому що ті, хто неучений, бачать те, чому вони повинні наслідувати і речі бувають зрозумілі і прочитані, хоча б букви і були невідомі». «Ми почитаємо не образи і не вважаємо їх божественними, і не сподіваємося на порятунок завдяки їм, тому що це було би ідолопоклонством. Однак ми поклоняємося їм як постійній пам'яті і нагадуванню про речі, зроблені давним-давно.

Постійно прибігаючи до авторитету Священного писання, цитуючи пророків і апостола Павла, Дуранд говорить про необхідність помірної прикраси церкви творами мистецтва, але укладає свою думку в такий спосіб: «Ми випробуємо в церквах менше поваги до книг, чим до образів і картин». Уявлення про виховну і декоративну функцію мистецтва властиво всій середньовічній епосі. Однак його виховна роль складалася не в плоскій моралі. Його моралізуючий, дидактичний зміст був оточений інтенсивністю почуття і духовним простором такої широти, що міг піднімати дух середньовічної людини до позахмарних висот і збагачувати його глибокими і сильними переживаннями. Мистецтво для людини середньовіччя мало велике і важливе значення, будучи не тільки мистецтвом, як схильні його були розглядати іноді в Новий час, коли езотеричний зміст його пам'ятників ставав більш вихолощеним і непроникним. Твори мистецтва виступали об'єктами релігійного культу, що і визначило їхнє значення в середині століття. Роль мистецтва складалася у вихованні в людині не тільки визначеної моралі поводження, але і прагнення до пізнання божественного миропорядку. Його глибокий духовний зміст дозволяв людині в цю сувору епоху знайти щиросердечний спокій, мету і впевненість у житті, знайти точку опори і почувати себе частиною єдиного, цільного, одушевленого єдиним поривом людства.

Стародавня алегорична традиція, що культивувалася в середньовічній свідомості, надзвичайно збагачувала і поглиблювала взаємини людини зі світом духовних цінностей (у сутності визначаючи їх). Символізм мислення додавав світосприйманню стрункість і упорядкованість. Схильний до символічних інтерпретацій середньовічний розум виявив себе як у прагненні мистецтва до чуттєвого: втіленню ірреального, до вираження непізнаваного через постійно підшукувані йому в реальності подоби, так і в наділенні мистецтва особливим значенням не тільки як усякого явища, буття, по як створюваного переважно заради його тлумачення і змісту. Можливість символічної інтерпретації одухотворювала і піднімала кожне поняття і кожен художній образ здатний був, таким чином, своєму тлумаченні об ять усю неосяжність світу. Він міг бути близьким і хвилюючим як для самого широкого кола людей, так і для обраного кола духовної еліти. Будь-яка тема була повна глибокого і таємного значення, що хвилювало серце і розум і поєднувавшого у їхніх переживаннях людей усіляких шарів і рівня освіти, а готичний собор «повнотою своїх символів казав усім свідомостям про таїнство неба і чудесах землі». Таким чином, сприйняття обраної теми ніколи не було і для самого середньовічного художника чисто формальним. Вона була внутрішньо близька йому і багато чого говорила його душі. Тому і неможливо представити цього майстра бездушним ремісником, сліпим виконавцем чужого задуму. Виражаючи мовою образотворчого мистецтва нерідко підказаний йому сюжет, вона вкладав у свій утвір не тільки все уміння своїх рук, але і силу розуму і глибину душі, усе своє розуміння світу. Духовне багатство, висока натхненність і внутрішня глибина поступово відкриваються при зіткненні зі світом готичного мистецтва в міру проникнення в його символічний зміст і пізнання його символічного ладу. Середньовічна думка породила чимало творів, у яких упорядковувалося і приводилося у своєрідну систему і саме символічне тлумачення церковного мистецтва й архітектури. Гонорій Отенський у XII столітті, Сигер Кремонський, Робер з Тюї, Пьер де Руасі на рубежі XII-XIII століть, Гийом Дуранд до кінця XIII століття докладно розібрали й обґрунтували символічне значення кожного архітектурного елемента храму -- втілення граду божого на землі -- і багатьох його прикрас.

Звичка середньовічного мислення до символічного осмислення навколишнього середовища наділила умовним змістом кожну архітектурну частину: бокові стіни трактувалися як образ Старого і Нового завіту, стовпи і колони як апостоли і пророки, що несуть звід, а портали -- як преддвірря раю; який символізував готичний інтер'єр, так само сліпуче сяючий, як і небесний рай. Стовпи і колони церкви, звичайно порівнювані з пророками й апостолами, Гонорій Отенський порівнює з єпископами, що підпирають будинок церкви, а зводи, що покривають її, порівнює з покровительствующими церкви світськими князями.

До символічного тлумачення церковної архітектури, що сходить до ранньосередньовікової традиції, в епоху готики приєднувалися яскраві й образні символічні інтерпретації вітражів, що знаходяться у вікнах, у яких одержала найбільш глибоке і послідовне втілення тенденція середньовічного мистецтва до вираження ірреального через уподібнювані йому і художні явища, що ототожнюються з ним, і форми. Світло вітражів ототожнюється зі світлом християнського знання. Як писав Гонорій: «Ясні вікна, від непогоди що охороняють і світло що приносять, суть батьки церкви, світлом християнської доктрини бу...