Внесок Піфагора в розвиток естетики

Скачать

Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.

Размер: 22,7 K
Тип: реферат
Категория: Этика и эстетика
Скачать

Другие файлы:

Історичний розвиток естетичного вчення
Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції....

Розвиток космонавтики
Історія розвитку ракетобудівництва. Внесок українських учених в розвиток космонавтики. Кондратюк Юрій Васильович як розробник основ космонавтики. Внес...

Аналогія: теорема Піфагора на площині і в просторі
Теорема Піфагора - важливий інструмент геометричних обчислень, її простота, значення; історичні відомості. Теорема Піфагора на площині та у просторі,...

Етика та естетика
Виникнення термінів "етос", "мораль", "моральність". Схожість та різниця між поняттями. Міфологія як джерело розвитку естетичної думки. Виникнення ант...

Внесок винахідників, інженерів і вчених в розвиток залізничного транспорту
Перші інженерні розробки в області метробудування. Розвиток будівництва, з урахуванням росту населення Москви. Внесок Черепанових в створення залізниц...


Краткое сожержание материала:

Зміст

  • Вступ 2
  • 1. Життєвий шлях Піфагора 3
  • 2. Мораль та релігійні уявлення 3
  • 3. Піфагорійське вчення про „гармонію сфер” 4
  • 4. Пізні піфагорейці 8
  • Висновки 10
  • Список використаної літератури 12

Вступ

Антична культура вже давно стала предметом дослідження. Антична естетика значно вплинула на розвиток світової естетичної думки. Не буде перебільшенням стверджувати, що цей влив відчувається і до тепер. Ми до сих пір користуємося термінологією, що породила антична естетика і, і займаючись різними питаннями сучасної теорії мистецтва, постійно звертаємося до естетичних теорій Давньої Греції.

В античній естетиці з класичною ясністю був поставлений цілий ряд проблем, що мали значення для всієї світової естетичної думки: про сутність мистецтва, про природу естетичного сприйняття, про зміст, засоби та мету естетичного виховання, про сутність основних категорій естетики.

Визнаючи сутність мистецтва, античні мислителі намагалися з'ясувати, в чому полягає природа естетичного сприйняття, чому мистецтво здатне доставляти людині не тільки знання, але й насолоду, задоволення. Рішення цього питання для мислителів античності багато в чому визначалось розумінням мистецтва як наслідування. Але головним, завдяки чому мистецтво може доставляти насолоду, греки вважали здатність мистецтва до очищення, катарсису.

Ідея очищаючої ролі мистецтва розвивалася в античній естетиці з давніх часів. Вже у VІ ст. до н. е. Піфагорійці вказали на те, що завдяки мистецтву стає можливим очищувати психіку людей від поганих пристрастей, сприяти лікуванню хвороб.

Піфагор та його школа заклали научні основи античної естетики, а на сучасному етапі розвитку суспільства розуміння закономірностей функціонування світу роблять вивчення античної естетичної думки дуже актуальним.

1. Життєвий шлях Піфагора

Згідно легенди, Піфагор народився на острові Самос у 585 році до н. е. Сповіщають також, що у віці приблизно 30 років, спасаючись від тиранії Полікрата, він поїхав до Єгипту, де вивчав мудрість єгипетських жерців. Це свідоцтво дає підставу ряду дослідників пов'язувати витоки давньогрецької філософії та естетики з філософією Давнього Єгипту, Індії та Китаю. Близько 530 року до н. е. Піфагор оселився у місті Кротон на півдні Італії, де створює політичний та релігійно - філософський союз.

В Італії він проповідував своє вчення багато чисельним послідовникам, частина яких утворила свого роду релігійний орден, або братство. Цей орден фактично прийшов в Кротоні до влади, однак через антипіфагорійські настрої в кінці VІ в. до н.е. Піфагору прийшлось поїхати в Метапонт, де він й помер. Потім, у другій половині V ст. до н.е., орден був розгромлений.

Важко і навіть неможливо провести кордон між ідеями самого Піфагора й тим, що було привнесено його послідовниками, які преклонялися перед його авторитетом, але в той же час приписували йому пізніші уявлення. Деякі фундаментальні концепції без сумніву належать самому Піфагору.

2. Мораль та релігійні уявлення

В античності Піфагор був відомий більше як проповідник певного способу життя. Центральним в його вченні було уявлення про реінкарнації (переселення душ), що, звісно, передбачає здатність душі переживати смерть тіла, а значить її безсмертя. Оскільки в новому втіленні душа може переселитися в тіло тварини, Піфагор був противником умертвління тварин, споживання в їжу їх м'яса і навіть говорив, що не слід мати справу з тими, хто забиває тварин і буде розтинати їх туші. Наскільки можна судити згідно творів Емпедокла, що розділяв релігійні погляди Піфагора, пролиття крові розглядалося тут в якості первородного гріха, за який душу виганяють в бренний світ, де вона блукає, бувши зачинена то в одному, то в іншому тілі. Душа пристрасно бажає визволення, але незмінно повторює гріховне діяння.

Визволити душу від нескінченної череди перевтілень може очищення. Просте очищення заключається в дотриманні деяких заборон (наприклад, утримання від оп'яніння або від споживання в їжу бобів) і правил поведінки (наприклад, вшанування старших, законопослушання та відсутність гніву).

Піфагорійці високо цінували дружбу, й за їх розумінням все майно друзів повинно бути спільним. Небагатьом вибраним пропонувалась вища форма очищення - філософія, тобто любов до мудрості, а значить устремління до неї (слово це, як стверджує Цицерон, було вперше використане Піфагором, який назвав себе саме не мудрецем, а любителем мудрості). За допомогою цих засобів душа приходить у зіткнення з принципами космічного порядку і стає їм співзвучною, вона звільняється від своєї прив'язаності до тіла, його беззаконних та невпорядкованих бажань.

3. Піфагорійське вчення про „гармонію сфер”

Піфагор та його учні надавали музиці універсального значення. Розповсюджуючи закони відношення музичних тонів на весь Всесвіт, вони створили вчення про космологічне значення музики, вчення про так звану „гармонію сфер”. Згідно піфагорійським поглядам, космос являє собою особливого виду музичний інструмент. Рух небесних тіл, розташованих по відношенню один до одного в такій же пропорції, що й інтервали між звуками в октаві, видає нескінченну музику, настільки голосну, що люди, звикнувши, не чують її.

Разом з космологічним музика має і естетичну властивість. Вона здійснює катартичний, тобто очищаючий вплив на душу людини, виправляє її характер, створює певного роду духовний настрій. Згідно легенди, Піфагор використовував музику і в медичних цілях, лікуючи за допомогою її всілякого рода хвороби та навіть виразки. Піфагорійці вперше висловили думку про те, що мистецтво є наслідуванням (мимезисом), вважаючи, що музична гармонія є відображенням гармонії небесних сфер. Піфагор говорив, що про природу та гармонію треба думати так: сутність речей, будучи самою їх вічною природою, підкоряється не людському, а божественному ведінню. Тому стає зрозумілим, що ми не змогли б пізнавати нічого з того, що є і пізнається нами, якщо б вона (ця природа - гармонія) не була внутрішньо притаманна речам, з яких складений світ, - обмежений та безмежний. А так як самі начала різноманітні, то неможливо, щоб космічний порядок був встановлений без допомоги та участі гармонії, звідки б вона не являлась. Бо подібні та однорідні елементи не потребували б згоди; різні ж, відмінні за своєю природою і напрямкам повинні бути по необхідності пов'язані такою гармонією, щоб увійти до космічного порядку.

Як видно зі сказаного, вчення, про те, що від руху (планет) виникає гармонія, то як - де (від цього) виникають гармонійні звуки, говорять про винахідливість та великій вченості тих, хто їх висловив. А саме: деякі вважають необхідним, щоб виникав звук від руху настільки великих тіл, так як (звук буває) при русі тіл, що не мають рівних мас та не рухаються з такою швидкістю. Коли ж рухається сонце, місяць та ще велика кількість таких великих планет з великою швидкістю, неможливо, щоб не виникав деякий незвичний за силою звук.

Передбачивши це і було прийнято, що швидкості (їх рухи, що залежать) від відстані, мають відношення спів звучання, вони говорять, що від руху планет по колу виникає гармонійний звук. А так, як здавалося дивним, що ми не чуємо цього звуку, то в пояснення цього піфагорійці говорили, що причиною цього є те, що зразу ж при народженні існує той звук, так що він зовсім не відрізняється від протилежної йому тиші, бо відмінність звука та тиші відносно і залежить від їх співвідношення один до одного. Таким чином, подібно до того як внаслідок звички здається, що немає ніякої відмінності між тишею та стукотом при роботі, так і з іншими всіма людьми буває теж саме при сприйнятті гармонії сфер.

Як пояснює Піфагор саме таким є спосіб пізнання. Привчитися легко впізнавати центр у всякому роді тварин і у всіх речах не по силам першому стрічному, але ця справа потребує великої наполегливості, довготривалого досвіду та широкого знання всіх деталей.

„Вихваляють статую Поліклета, що має назву „Канон”, яку отримала внаслідок точної симетрії всіх частин її відносно один одного. Бо Хрісіп ясно вказав на це за допомогою речі, що приводилася дещо раніше, в якій він говорить, що здоров'я тіла є відповідність у складових його - теплому холодному, сухому та вологому. Це, очевидно, суть елементи тіл, краса ж, на його думку, криється не в співвідношенні елементів, а в симетрії частин - очевидно, у відповідності пальця відносно іншого пальця та всіх їх відносно ліктя, а ліктя відносно руки, і взагалі всіх частин відносно всіх, подібно тому, як написано в „Каноні” Поліклета.

Справа в тому, що, показавши нам у своєму творі всю симетрію тіла, Поліклет довів на справі своє вчення, зробивши статую за правилами свого вчення і назвав і саму статую, як і твір Каноном. І дійсно, краса тіла заключається, згідно вчення всіх лікарів та філософів, в симетрії частин.”

На сам кінець піфагорійцям належить і вчення про гармонію, яку вони визначали як єдність протилежностей. Однак це розуміння базувалося в основному на кількісних, числових відношеннях.

Піфагор встановив, що виховання за допомогою музики, тих або інших мелодій або ритмів, звідки витікає лікування людських нравів та пристрастей та відновлюється гармонія духовних властивостей в тому вигляді, якими вони були спочатку. І, дійсно, більше всього потребує згадування те, що він приписував та встановлював своїм знайомим так зване музичне на лаштування, вигадуючи...