Архетипи та універсалії української ментальності

Скачать

Духовна культура як складна, багатогалузева система. Національна специфіка і змістова своєрідність культури, особливості національного характеру українського народу. Теоретична база сучасного дизайну, його виникнення та розвиток, мета і специфіка.

Размер: 28,3 K
Тип: реферат
Категория: Этика и эстетика
Скачать

Другие файлы:

Взаємозалежність понять етикету і ментальності
Значення одягу та зовнішнього вигляду в діловому етикеті. Правила прийому підлеглих і відвідувачів, основні стилі ведення розмови та процес підготовки...

Призначення України
У книзі Юрія Липи, визначного письменника і публіциста, лікаря УПА, що загинув від рук більшовиків, зроблена спроба витворення поняття геополітичних о...

Архетипи та універсалії української ментальності
Складні й багатогранні процеси походження нapoдiв та їхнix культур постійно привертають до себе увагу. Адже це питання про те, хто i звідки ми, питанн...

Золотий Дунай
“Золотий Дунай” — друга книжка із серії “Золоте руно” відомої дослідниці української звичаєвості, в якій автор за календарним принципом розглядає та а...

Концепт "багатство/бідність" в українській фразеології
Поняття концепту в сучасному мовознавстві, його зміст як основної одиниці ментальності. Особливості мовленнєвої концептуалізації понять "багатство" та...


Краткое сожержание материала:

Зміст

  • Вступ 2
  • 1. Архетипи та універсалії української ментальності 4
  • 2. Дизайн як естетичний феномен 11
  • Висновки 15
  • Список використаної літератури 16

Вступ

Складні й багатогранні процеси походження нapoдiв та їхнix культур постійно привертають до себе увагу. Адже це питання про те, хто i звідки ми, питання нашої прабатьківщини, часу нашого виникнення, місця серед інших жителів планети. Щодо українців особливого значення набуває розв'язання проблем місця даного етносу в колі слов'янських нapoдiв, зокрема східнослов'янських, його зв'язків iз найдавнішими етапами icтоpiї, ролi iншоетнiчних компонентів у його формуванні та етнічному розвитку.

Духовна культура -- складна, багатогалузева система, яка включає мову, мистецтво, науку, політику, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування. Отже, все, що складає духовний світ народу, його свідомість, переконання і погляди, котрі обумовлюють особливості поведінки і практичної діяльності. Цінності духовної культури органічно пов'язані з засобами їх витворення, збереження і поширення. Тому духовна сфера -- невід'ємна складова частина усієї культури як специфічної форми організації і розвитку людської життєдіяльності.

В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн -- найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяльності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна -- це проектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської життєдіяльності, які виготовлені індустріальне, з високими споживчими властивостями й естетичними якостями, Позначка дизайну -- у цьому вузькому смислі -- формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об'єкти дизайну -- промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація; функціонально-споживчі комплекси і т, ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-культурної сфери і т. ін.

1. Архетипи та універсалії української ментальності

Національна специфіка і змістова своєрідність культури -- явище дуже складне і сфокусоване не лише в мові, хоча саме мова, можливо, найповніше і найяскравіше це засвідчує. Своєрідність культури проступає в особливостях її структури, в багатстві її складових, в своєрідності взаємозалежностей між її галузями, в переважанні у розвитку тих чи інших видів мистецтв тощо. Це і особливості національного менталітету, надання переваги тим чи іншим ідеям, своєрідність етики, системи обрядів, вірувань, звичаїв, релігійних культів народу. Національне знаходить відбиття і в оригінальності інтерпретації загальнолюдських проблем. Тому помилкою було б визначати національне спрощено, тобто вважати національним в культурі те, що залишається в ній після вилучення загальнолюдського.

Національна специфіка культури, проникаючи в її зміст і форму, не є чимось заданим, вона, залежно від зміни історичних обставин, духовних потреб та естетичних уподобань, особливостей її зв'язків з іншими культурами, теж модифікується, але при цьому залишається найстійкішою ознакою культури, тим її забарвленням, яке може зникнути тоді, коли перестане існувати нація.

Фактори, які визначають особливості культури нації, своєрідність її еволюції, можна поділити на зовнішні й внутрішні. Стосовно української культури, до зовнішніх чинників її становлення слід віднести: тривалий (протягом кількох століть) період колонізації України; відсутність до 1918 року її державності, соборності території, на якій жив український народ (Запорозька Січ була лише зародком української держави, кількісно і територіальне вона охоплювала частину нації); географічне розташування України.

Перші два чинники не сприяли нормальному розвиткові української культури за властивими їй іманентними еволюційними законами, їй доводилось долати внутрішні суперечності і перешкоди, які для будь-якої культури органічні. Заборони, всілякі «табу», а нерідко і геноцид їй нав'язувались ззовні. Це притуплювало творчий потенціал народу, гасило ініціативу змагання різних ідей і напрямів у культурі, виснажувало духовні сили нації, розпалювало розбрат між її культурними діячами.

Відсутність власної держави перешкоджала об'єднанню зусиль народу навколо загальнонаціональних завдань та ідеалів, не сприяла захисту культури від небажаних іноземних впливів. Без матеріальної, ідейно-політичної, правової і моральної підтримки духовна культура нації починає занепадати. Якщо ж цей руйнівний процес прискорюється свідомими актами заборони на національну культуру, то ми розуміємо, в якій ситуації перебувала українська культура останніх трьох століть.

Особливості національного характеру українського народу, його психологічні риси, глибинні підвалини світогляду, який еволюціонував від прадавніх часів до сучасності, зберігаючи певні архетипи і найстійкіші елементи, становлять каркас його національної свідомості.

Поняття «національна свідомість» було одним з найодіозніших для деяких суспільствознавців, в яких воно асоціювалось з націоналізмом. Насправді -- це науковий термін, яким віддавна користувалися історики, етнографи, психологи всього світу і яким вони означали (популярно висловлюючись) усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, коли йдеться про окрему людину, усвідомлення нею причетності до певного народу, його культури і мови, усвідомлення свого місця і ролі в світовій цивілізації і права на національну незалежність.

Як би близько не стояли категорії національного характеру і національної свідомості, але це не одне і те ж. Остання мінливіша і швидше реагує на зміни суспільного й індивідуального життя, оскільки і менше генетично обумовлена. Так, за кілька десятиліть більшовицької диктатури у людині вкоренився острах діяти незалежно, говорити те, що думаєш, звіряти вчинки з совістю, з християнським етичним кодексом.

Національна свідомість складається протягом століть в процесі історичного становлення нації, яка виборює або уже виборола свою політичну і культурну незалежність. Без суверенності, без своєї держави, без своєї культури і її найважливішого елемента -- мови -- національна свідомість перебуває в ембріональному стані. Те, що українці століттями не мали своєї держави, негативно позначилося й на розвиткові національної самосвідомості. Недостатня кількість великих міст у період формування національної культури, які б були центрами регіонів, а головне, вікова присутність чужої культури як панівної, якщо не де-факто, то де-юре, -- ось деякі з головних причин пригнічення національної самосвідомості у частини народу. Отже, народ, який віками був поневоленим, недостатньо усвідомлює себе як національну самостійну єдність, втрачаючи разом з мовою і багато інших ознак національної самобутності. Колонізатори вбивали у свідомість «малоросів» комплекс неповноцінності і робили це досить продуктивно.

Нерозвиненість національної самосвідомості нерідко ставала об'єктом іронії в фольклорі, в художній літературі. Але завдяки головним досягненням своєрідність української культури є виразом не примітивізму хуторянської психології як якоїсь ущербності національного характеру, а оптимістичної життєвості і здорового світовідчуття, душевної рівноваги і цілісності світогляду українського народу

Головні якісні особливості, досягнення та ідейне багатство української культури будуть розглянуті в подальших розділах. Тут в загальних рисах зазначимо лише деякі з них. Перші дві особливості стосуються переважно ідейного змісту, третя -- змісту і форми української культури.

Передусім, про українську ідею. Вона -- основа функціонування нації, серцевина духовних інтересів, наріжний камінь соціально-політичних прагнень. Суть її -- у вираженні поривань українського народу до свободи, до завоювання економічної, політичної і культурної незалежності, утвердження повного права представляти себе на міжнародній арені самостійно, а не чужими інструкціями та атрибутикою.

Українська ідея з часу свого виникнення поза сумнівом розвивалась, але, зберігаючи в основному свою сутність, змінювала форму, сферу дії, функціональне призначення, глибину вираження. На першому етапі вона виступала в релігійній оболонці, але з чітко окресленим національним спрямуванням, про що свідчить славетне «Писаніє» І. Вишенського (1597). Вона народилась серед українців, на захист України і була відображенням її настроїв. Уже в період свого зародження ідея набувала рис масовості, загальнонародності. Це не стільки заклики прозірливих одинаків, перших хоробрих, скільки почуття тисяч, мільйонів.

З плином часу українська ідея стає виразнішою політично, наповнюється новим змістом, набуваючи прикмет спільності, універсальності, Поряд виникають питання про історичну долю нації, самої України. Альтернатива цій ідеї ще досить міцно вбита в свідомість, а то й підсвідомість значної частини українців. Українська ідея (і в цьому одна з її характерних особливостей) не мала ніколи месіанського спрямування, вона не обґрунтовувалась посиланням на біологічні властивості народу. На відміну від російської, українська ідея поставала поза межами таких ідеологічних доктрин. Прагнення стати на чолі людства, обійняти позицію гегемона його культурного розвитку не захоплювали кращих діячів української культури.